Мій чоловік пішов від мене до моєї подруги, і тепер я думаю, що він має забрати дітей. Чому вони мають насолоджуватися романтичними побаченнями та подорожами, а я залишаюся сама, борюся з двома дітьми і ледве зводжу кінці з кінцями на аліменти, які він надсилає? Колись ми були ідеальною родиною, прожили разом 10 років, працювали над стосунками та уникали одноманітності. Через сім років у нас народилася перша дитина, син, як і хотів мій чоловік. Він був таким співчутливим, чуйним і дбайливим, що я не роздумуючи вирішила швидко завести другу дитину, думаючи, що так буде простіше.
Він готував, прибирав, проводив час із дітьми, роблячи моє материнство ідеальним. Але тепер він зрадив мене з моєю найкращою подругою, і в мене розбите серце, але я розумію, що все ще люблю його. Він зізнався, що давно не любить мене, але лишився заради дітей. Біль був нестерпним, як кошмарний сон, але я мала продовжувати жити заради дітей. Вони почали ставити питання, на які я не знаю, як відповісти, а я не хочу,
щоб вони ненавиділи свого батька – він їх не зраджував. Бачити, як мій колишній чоловік і Даша живуть безтурботним, романтичним життям, яке нагадує той час, коли в нас ще не було дітей, – це руйнівно. Я тримаюся заради дітей, але депресія захльостує мене. Я вирішила, що на якийсь час вони мають залишитися з батьком. Я маю прийти в себе, а він повинен відчути себе повноцінним батьком. Їм час перевірити своє кохання в реальному житті, а мені час зосередитися на собі.