Ірина ходила супермаркетом, складаючи продукти в кошик, тримаючи в руках список, який вона склала протягом робочого дня. Підійшовши до каси, вона зателефонувала своєму чоловікові Ігореві. Він повідомив їй, що все ще на роботі та подзвонить їй пізніше. Час наближався до дев’ятої вечора. Останнім часом Ігор працював допізна через реорганізацію компанії. Ірина вийшла з магазину, помітивши довкола себе пари, де чоловіки несли важкі сумки, а жінки тримали на руках своїх дітей. Вона спробувала згадати, коли вони з Ігорем востаннє ходили магазинами разом, але так і не змогла пригадати.
Можливо, востаннє таке було напередодні новорічних свят, а зараз уже був жовтень. Коли вона дісталася своєї квартири, то, на свій подив, виявила на кухні свою свекруху, Раїсу Іванівну. Раїса завжди трималася осторонь їхньої родини, зосереджена на власній кар’єрі. Однак цього разу Раїса нагодувала дітей Ірини та відправила їх спати, чого вона ніколи раніше не робила. Відносини Ірини зі свекрухою завжди були напруженими, але цей несподіваний акт доброти став зміною. Йдучи, Раїса сказала Ірині, щоб вона дзвонила, якщо їй знадобиться допомога. Через кілька днів Ірина виявила на телефоні Ігоря дзвінок від жінки, яка явно натякає на стосунки. Коли вона зажадала від чоловіка пояснень,
Ігор зізнався, що має роман, і попросив Ірину з’їхати з їхньої квартири. Розбита горем і розсерджена, Ірина не знала, що робити, особливо з дітьми. Увечері наступного дня, повернувшись додому, вона виявила дві валізи. На її подив, це були речі Ігоря. Раїса вирішила, що Ірина та її онуки залишаться у цій квартирі. Свекруха запевнила Ірину, що розбереться зі своїм сином, і закликала її знайти втіху у безпеці, яку вона забезпечить їм. Вперше за довгий час Ірина відчула проблиск надії та сили рухатися вперед.