Я знала Вову з дитинства. Ми росли в одному маленькому містечку, де кожен куточок був нам знайомий у всіх дрібницях. Наші дитячі ігри, сміх та таємниці сплели нас у єдину історію. Однак, як це часто буває, доросле життя розвело нас по різних куточках світу. Я переїхала до великого міста, а Вова поїхав за кордон. Згодом наші зустрічі стали рідкістю, а потім зовсім припинилися. Але життя буває непередбачуваним. Нещодавно, коли все в моєму житті йшло навперейми, я вирішила повернутися
до рідного містечка. Мені треба було перевести дух, відчути той спокійний ритм життя, який я забула у великому місті. І ось одного разу, прогулюючись знайомими вуличками, я побачила його. Вова стояв біля книгарні, тієї самої, де ми часто вибирали книжки в дитинстві. “Вова?” – Невпевнено промовила я. Він обернувся, і його обличчя осяяло усмішкою. “Наташа! Не можу повірити, це справді ти?” Ми довго говорили, ніби намагаючись наздогнати втрачене за багато років. Вова розповів, що теж повернувся, втомившись від суєти закордонного життя. Наша зустріч здалася мені дивом. “Пам’ятаєш, як ми мріяли про велику подорож?” – спитав він раптом. “Звичайно, це була наша найголовніша дитяча мрія”,
– посміхнулася я. “Що, якщо ми здійснимо її? Тільки разом?” – його очі світилися передчуттям пригод. Я погодилася без вагань. Того вечора ми запланували нашу подорож, і це було схоже на чаклунство. Незабаром наше спілкування переросло на щось більше. Ми зрозуміли, що наші почуття, що вкоренилися ще в дитинстві, переросли у справжнє кохання. Зараз ми готуємось до весілля. Це буде скромна церемонія у нашому маленькому містечку, де й розпочалася наша історія. Повернення додому подарувало мені не тільки умиротворення, а й відродило давню любов, про яку я навіть не підозрювала.