У моєму класі навчалася дівчинка Наташа, у якої з першого класу була помітна зайва вага. Наша вчителька, Ольга Пилипівна, навчала нас поважати всіх, незалежно від наших відмінностей. Цей принцип поширювався і на Наталю, і на іншого однокласника, Сашка, який мав проблеми зі слухом, та й говорив важко. Наш клас дотримувався цієї етики поваги та інклюзивності протягом усіх шкільних років, ніколи нікого не висміюючи та не ізолюючи за відмінності. На нашому випускному стався пам’ятний момент,
коли Сашка викликали для вручення атестату. Весь клас стоячи аплодував йому, довівши його маму до сліз. Це було свідченням єдності та доброти, які виховала в нас наша улюблена та мудра вчителька. Через роки, коли мій власний син пішов у перший клас, я помітила у його класі двох дівчаток із надмірною вагою. Я порадила йому ніколи не висміювати їх. Однак на перших батьківських зборах я дізналася, що одна з дівчаток, Валя, зазнавала принижень і не хотіла приходити до школи. Інша дівчинка,
Галина, у відповідь на дражнилки змогла постояти за себе і заробила репутацію, яку поважали навіть хлопчики. Зрештою, Валя перейшла в іншу школу, і я сподівалася, що хоча б там вона знайде найкращу обстановку. Галина тим часом заслужила своє міцне місце у класі завдяки своїй стійкості. Розмірковуючи про цей досвід, я зрозуміла, яку важливу роль відіграють вчителі у формуванні ставлення учнів одне до одного. Педагоги повинні насамперед навчати поваги та співчуття, щоб забезпечити гармонійне середовище для всіх учнів. Знання завжди можна буде надолужити.