Олександр і Ніна вели звичайне життя, повне роботи, домашніх справ та сімейних обов’язків. Але було в їхньому житті щось особливе — традиція, яка підтримувала вогонь у їхніх стосунках упродовж багатьох років. Раз на тиждень, по черзі, вони влаштовували один одному романтичну вечерю. Це був четвер, і настала черга Олександра дивувати Ніну. Він вирішив влаштувати вечерю у стилі їхнього першого побачення. Стіл був накритий у їхньому саду, свічки мерехтіли в темряві, а з динаміків звучали їх улюблені мелодії. «О, Олександре, це чудово! Ти згадав нашу пісню», — вигукнула Ніна, заходячи до саду. «Як я міг забути? Це був особливий день», – посміхнувся
Олександр, подаючи їй руку. У наступний четвер Ніна вирішила влаштувати вечерю з тематикою їхнього медового місяця в Італії. Вона приготувала італійські страви, а повітря наповнилося ароматом базиліка та томатів. «Ммм, схоже на смак справжнього різотто, яке ми їли у Венеції», – сказав Олександр, куштуючи страву. «Я намагалася відтворити той вечір. Ти пам’ятаєш, як ми гуляли набережною?» — усміхаючись, спитала Ніна. Такі вечори наповнювали їхнє життя радістю та теплом. Вони згадували щасливі моменти, обговорювали мрії та плани на майбутнє. Ця традиція була не просто вечерями: вона була нагадуванням про те, чому вони обрали одне одного. «Знаєш, Ніно,
ці вечори для мене як яскравий маяк у нашому повсякденному житті. Вони нагадують мені, як сильно я тебе кохаю», — зізнався Олександр одного з таких вечорів. «І для мене теж, Сашко. Це наше маленьке чаклунство», — відповіла Ніна, міцно взявши його за руку. Так, з кожною вечерею, їхня любов міцніла, а їхня унікальна традиція продовжувала запалювати іскорку в їхніх стосунках, роблячи кожен день особливим.