Моя історія з Антоном почалася під зірками, серед шепоту лісу та пісень біля багаття. Усе трапилося під час походу. Ми з подругами вирішили на вихідні вибратися в гори, і наш шлях перетнувся з групою хлопців, серед яких був і Антон. Тієї ночі ми залишилися ночувати на одній і тій же галявині. Наші групи об’єдналися біля багаття, і атмосфера була невимушеною та веселою. Ми обмінялися історіями та жартами, а коли хтось дістав гітару, повітря наповнилося чарівною музикою. “Ти граєш на гітарі?” – Запитав мене Антон,
коли я трохи відсторонилася від інших. “Трохи. Більше люблю слухати,” – відповіла я, посміхнувшись. Він кивнув і почав грати мелодію, яка з першого акорду здалася мені знайомою: це була одна з моїх улюблених пісень. “Ти вмієш читати думки,” – засміялася я. “Можливо,” – відповів він, посміхаючись у відповідь. Ми провели весь вечір, говорячи і сміючись. Щось в Антоні було таким природним і легким, що я не могла не почуватися спокійно поряд з ним. Наступного ранку, коли обидві групи готувалися до продовження походу,
Антон підійшов до мене. “Може, ми обміняємося номерами? Я б не хотів, щоб це була наша остання зустріч”, – сказав він, трохи нервуючи. Я посміхнулася та кивнула. Ми обмінялися контактами, і після цього дня зв’язок тільки зміцнювався. Тепер, через багато років, я все ще згадую ту ніч як початок чогось особливого. Антон став не просто частиною мого життя: він став її найважливішою частиною. А все почалося з однієї незапланованої ночівлі в горах, де зірки світили яскраво, а серця билися в унісон.