Лариса завжди мріяла про щасливе сімейне життя. Коли Стас зробив їй пропозицію, вона була на сьомому небі від щастя. За тиждень до весілля вони вирішили з’їхатися, щоб розпочати своє спільне життя ще до урочистостей. Однак цей тиждень розплющив очі Ларисі на несподівані сторони характеру Стаса. Перші кілька днів все було ідеально. Вони готували вечерю разом, сміялися та планували майбутнє. Але потім Лариса почала помічати дива в поведінці Стаса. “Стасе, ти не міг би не залишати свої брудні шкарпетки по всій квартирі?” –
спитала вона одного вечора, намагаючись звучати спокійно. Стас відповів роздратовано: “О, вибач, що не відповідаю твоїм ідеалам. Я завжди так жив.” Поступово Лариса почала помічати, що Стас був не тільки неохайний, а й схильний до спалахів гніву по дрібницях. Вона намагалася поговорити з ним про це, але він відмахувався від її зауважень. “Стас, ми повинні поговорити. Твоя поведінка мене турбує,” – сказала вона одного разу, зібравшись із силами. Стас зітхнув. “Ларисо, це моя натура. Я не збираюся змінюватися.” Ці слова глибоко зачепили Ларису. Вона почала сумніватися: чи справді вона знала людину, з якою збиралася провести все життя? За кілька днів до весілля Лариса ухвалила важке рішення.
Вона сказала Стасу: “Я не можу вийти за тебе заміж. Нам потрібен час, щоб зрозуміти, чи підходимо ми один одному.” Сльози наповнили її очі, коли вона йшла. Вона знала, що це правильне рішення, хоч і важке. Цей досвід навчив Ларису, що важливо бачити справжню людину, а не ідеалізоване уявлення про неї. Вона зрозуміла, що іноді краще відпустити мрію, щоби не втратити себе.