Коли мені було 24 роки, я вперше вступила у стосунки. Мої батьки завжди були суворими та консервативними, тож у юності я навіть не могла думати про побачення. Але, коли я зустріла Андрія, все змінилося. Він був добрий, уважний і смішний, і я швидко зрозуміла, що знайшла когось особливого. Коли мені виповнилося 25, я зрозуміла, що настав час познайомити його з батьками. Я знала, що це буде нелегко, але я також знала, що Андрій — це людина, з якою я хочу провести все своє життя.
“Мамо, тату, я хочу, щоб ви познайомилися з Андрієм. Він мій наречений,” – сказала я, запрошуючи їх на вечерю у нашій квартирі. Мої батьки прийшли, наповнені передчуттям і, я певна, з невеликими сумнівами. Андрій приготував вечерю, і ми всі сіли до столу. Початок був незручний, але Андрій з його привітністю та гумором швидко розрядив обстановку. “Так ви працюєте інженером, Андрію?” – спитав мій батько, з виглядом людини, яка готова до допиту. “Так, уже п’ять років. Я люблю свою роботу”, – посміхнувся Андрій.
Вечеря відбувалася добре, і я могла бачити, як батьки почали розслаблятися. Мама навіть похвалила Андрія за смачну вечерю. Але тоді мій батько поставив питання, якого я боялася найбільше. “Андрію, які у вас наміри щодо нашої дочки?” Я завмерла, але Андрій спокійно відповів: “Я люблю вашу дочку і планую просити її руки та серця. Я хочу побудувати з нею сім’ю.” Ці слова виявилися вирішальними. Я бачила, як мати посміхається, а батько киває з повагою. Тоді я зрозуміла, що все буде добре. Мої батьки прийняли Андрія, і я відчувала, що наша сім’я незабаром ще більше зміцниться.