Я завжди вважав що ідеально керую сімейними фінансами. Моя дружина, Софія, ніколи не заперечувала проти цього. Вона була зайнята своєю роботою, а я – утриманням бюджету в рамках розумного. Але все змінилося, коли вона вирішила розвивати свою кар’єру. “Семене, мені запропонували підвищення!” – схвильовано вигукнула вона одного вечора. “Це чудово, люба,” – відповів я, намагаючись приховати змішані почуття. Я був гордий за неї, але щось усередині мене чинило опір цим змінам. З кожним днем Софія ставала дедалі більш завалена роботою. Вона часто затримувалася допізна, а іноді зовсім не поверталася додому, залишаючись на ніч в офісі. Я відчував, як наші стосунки змінюються.
“Ти ж радий за мене, правда?” – спитала вона одного разу, помітивши моє занепокоєння. “Звичайно, радий” – уривчасто відповів я, але в глибині душі знав, що відчуваю не зовсім це. Поступово я почав помічати, що мої почуття до Софії також змінюються. Її успіхи викликали в мені заздрість, а не гордість. Я намагався відмовити її від виснажливої роботи, але вона лише злилася, звинувачуючи мене в егоїзмі. “Я роблю це заради нас, заради нашого майбутнього!” – обурювалася вона. “Але що з нашим справжнім, Софіє? Адже ми ніби на різних планетах,” – намагався я донести до неї свої почуття.
Якось увечері, коли Софія вкотре затрималася на роботі, я сидів один, розмірковуючи про наше життя. Мені стало ясно, що я помилявся, вважаючи, що контроль за фінансами дає мені контроль над нашими відносинами. Насправді я просто боявся змін. Коли вона повернулася, я зустрів її з розумінням. “Я пишаюся тобою, Софіє, і вибач, що не показував це раніше,” – сказав я, обіймаючи її. З того часу ми стали більше спілкуватися та поважати кар’єрні прагнення одне одного. Я зрозумів, що важливо не лише керувати фінансами, а й підтримувати одне одного у всьому.