У серці маленького затишного міста, де кожен захід сонця фарбував вулиці в теплі відтінки, жив Стас, чий погляд був вкрадений Вікою з їхньої першої зустрічі. Віка, блискуча своєю впевненістю та незалежністю, не прагнула стосунків, тримаючи Стаса на безпечній відстані. Стас, проте, був з тих, хто не здається без боротьби. “Я просто маю показати їй, який я насправді,” – говорив він своєму другові Дімі в кафе на розі вулиці. “А як ти збираєшся це зробити?” – цікавився Діма, потягуючи каву.
“Я братиму участь у всіх громадських заходах, де вона з’являється. Допомагатиму, організовуватиму, буду поруч”, – пояснював Стас, його очі горіли рішучістю. І ось Стас почав з’являтися скрізь, де могла бути Віка. Він волонтерив на місцевих фестивалях, брав участь у благодійних акціях, навіть записався до того ж спортзалу. Віка не могла не помітити його зусиль. “Ти скрізь, де і я,” – здивовано помітила Віка одного разу, коли вони зустрілися у парку. Стас посміхнувся: “Я просто хочу зробити наше місто кращим. Ну, і я не можу заперечувати, що твоя присутність – приємний бонус.” З часом Віка почала бачити в Стасі не просто наполегливого шанувальника, а людину зі щирим серцем і бажанням робити добро.
Її стіна обережності поступово почала руйнуватися. “Ти знаєш, Стасе, я захоплююсь твоєю відданістю громадським справам,” – зізналася вона йому одного разу, коли вони разом готували прикраси для благодійного аукціону. Стас, чиє серце мало не вистрибнуло з грудей від радості, відповів: “І я захоплююся тобою, Віка. Ти надихаєш мене бути краще з кожним днем.” Зрештою, Стас не тільки отримав увагу Віки, а й її повагу і, можливо, початок чогось більшого. Їхня історія довела, що щирість і наполегливість можуть призвести до несподіваних, але прекрасних змін у житті.