Я завжди знала, що мій чоловік – уважна і дбайлива людина. Але останнім часом він різко та дивно змінився. Він почав ігнорувати мої дзвінки, не відповідав на повідомлення, і повертався додому набагато пізніше, ніж зазвичай. Я почувала себе втраченою та стурбованою цими змінами. “Що відбувається, любий?” – спитала я його одного вечора, коли він нарешті повернувся додому. “Ти в порядку?” Він лише миттю глянув на мене, пробурмотів: “Так, все добре, просто багато роботи.” Але я відчувала, що то не просто робота.
Його погляд був ухильним, а посмішка – напруженою. Я почала думати про найгірше. Може, він знайшов когось іншого? Може, я йому більше не подобаюсь? Дні йшли, і моє занепокоєння тільки посилювалося. На свій день народження я чекала мінімуму – просто щоб він був зі мною. Але, на подив, день почався без нього. Він пішов на роботу, не сказавши мені жодного слова. Я почувала себе самотньою та забутою. Надвечір я сиділа у вітальні, намагаючись стримати сльози, коли раптом почула звук ключа в замку дверей. Чоловік увійшов до будинку з величезним букетом квітів і музикантами, яких вів за собою. Вони були прикрашені стрічками та повітряними кулями.
“З Днем народження, кохана!” – Сказав він з усмішкою, яку я так довго не бачила. “Ти… ти весь цей час готував це?” – Запитала я, відчуваючи, як сльози радості наповнюють мої очі. “Так,” – відповів він, обіймаючи мене. “Я хотів зробити цей день особливим, але не хотів, щоб ти щось запідозрила. Вибач, що змусив тебе турбуватися.” Тоді я зрозуміла, що мої страхи були марними. Його любов та увага до деталей зробили цей день справді незабутнім. Цей сюрприз став нагадуванням про те, що іноді за зайнятістю та мовчанням ховається щось чарівне та несподіване.