Я була щаслива, коли моя донька вийшла заміж за чоловіка із забезпеченої родини. Але я й припустити не могла, що гроші змінять її до невпізнання. У свої 43 роки я пережила диво, народження нашої доньки – пізнє благословення, яким ми з чоловіком дуже дорожили. Ми дбали про неї, забезпечуючи їй усе найкраще, що ми могли дати, хоча через низькі зарплати мені доводилося працювати на двох роботах. На жаль, мій чоловік не витримав навантаження і пішов із життя в 50 років, залишивши всі обов’язки на мені. Наша дочка, Віра, росла скромною і працьовитою, процвітаючи в навчанні і не маючи заздрості до інших. Мрії Віри стати перекладачем завадили фінансові труднощі, тому вона здобула педагогічну освіту.
Щоб підтримати мене, вона працювала у магазині, де й познайомилася з Олегом – своїм майбутнім чоловіком. Він гарно доглядав її, і вони жили разом, перш ніж вирішили одружитися. Я пропустила їхнє весілля через проблеми зі здоров’ям, провівши два тижні у лікарні. Життя Віри та Олега незабаром налагодилося завдяки фінансовій підтримці батьків мого зятя. Вони отримали у подарунок квартиру та кошти на будівництво будинку. Наближаючись до пенсії, я більше не могла працювати за станом здоров’я. Живучи скромно на свою пенсію,
я завжди намагалася робити дітям продумані подарунки. Але одного разу Віра висловила мені своє розчарування моїм недостатнім фінансовим внеском у порівнянні з її свекрами. Скріпивши серце, я запропонувала їй усі свої заощадження, але вона відкинула їх як незначні. Я розплакалася, зрозумівши, що вона швидко адаптувалася до іншого способу життя і не цінує більше моїх жертв. Наші стосунки стали вкрай напруженими. Віра рідко зі мною спілкується. Я відчуваю себе непотрібною та засмученою її матеріалістичним ставленням, задаючись лише одним питанням: чи вплинули на цю зміну її свекри чи це завжди було її частиною?