Стас, Катя та їхні друзі були сповнені передчуття веселощів на природі. Вони зібралися на пікнік, їхня машина була сповнена сміху та жартів. Однак їхній радісний настрій був раптово порушений, коли в дзеркало заднього виду Стаса потрапила миготлива синя смуга поліцейської машини. “Напевно, просто перевірка”, – сказав Стас, намагаючись заспокоїти друзів, коли вони зупинилися на узбіччі. Поліцейські підійшли до їхньої машини. Один із них, серйозний чоловік суворого вигляду, попросив Стаса показати документи.
Після кількох хвилин перевірки ситуація несподівано загострилася. “Станіслав Романович, ви повинні піти з нами,” – сказав поліцейський, подаючи знак своєму напарнику. “Що відбувається? Чому ви його забираєте?” – Стривожено запитала Катя, намагаючись з’ясувати ситуацію. “Вибачте, ми не можемо зараз обговорювати це”, – коротко відповів поліцейський, тоді як інший офіцер уже скручував Стаса. Катя та друзі були здивовані. Вони одразу ж вирішили слідувати за поліцейською машиною. Весь шлях Катя не могла стримати сліз. Страх за чоловіка та нерозуміння ситуації змушували її думати про найгірше. Після довгої та нервової поїздки вони прибули до поліцейської дільниці. Там їм, нарешті,
пояснили ситуацію. Виявилося, що Стаса прийняли за злочинця, якого шукали вже кілька місяців. Його зовнішність збігалася з описом розшукуваного, і поліція просто вжила запобіжних заходів. “Вибачте за незручності, ми повинні були переконатися,” – вибачився поліцейський, коли Стас був звільнений. Катя, ледве тримаючи сльози полегшення, кинулася до Стаса. “Я так боялася за тебе,” – сказала вона, обіймаючи його. “Все в порядку, кохання моє. Головне, що це лише непорозуміння,” – втішив її Стас. Повертаючись додому, вони вирішили, що їхній пікнік варто відкласти на інший раз. Цей день запам’ятався їм несподіваним поворотом подій, який на мить змусив їх відчути, наскільки тендітним може бути їхнє повсякденне життя.