У голосі сестри Василини по телефону одразу почулося лихо. Настя була розбита горем, підозрюючи свого чоловіка Бориса у любовному зв’язку за цілою низкою підозрілих ознак. Незважаючи на те, що Настя була старшою, Василина завжди була її захисницею, захищала її ще зі шкільних часів, коли Настя зіштовхувалася зі знущаннями. Їхні протилежні характери – наполеглива впевненість Василини та неймовірна сором’язливість Насті – відіграли вирішальну роль у динаміці їх подальших любовних відносин. Вирішивши втрутитися, Василина взяла відпустку та поїхала до Насті. Після приїзду вона вирішила зустрітися з передбачуваною коханкою
Бориса у ресторані. Переодягнувшись у «дружину Бориса», вона сміливо заговорила з молодою жінкою, Олею, як її звали. Василина провела психологічну атаку: – Не хвилюйся, люба, я про тебе знаю вже давно. Скажу тобі більше: коли Борис хотів тебе покинути, то я вмовила його залишитися з тобою. Ми до тебе вже звикли, всі справи, але ми хочемо купити будинок і треба нам затягнути пояси на деякий час, так що вибач, але від твоїх послуг ми тимчасово відмовимося … коли все налагодиться, ми обов’язково з тобою зв’яжемося. Будь спокійна, моя люба, без роботи ти не залишишся. Як останній варіант, я передам твої контакти іншій парі.
Оля у гніві покинула ресторан, не зумівши сказати й слова. Уся ця сцена продемонструвала домінування Василини та довірливість дівчини через її вразливу позицію. Наступного дня Борис начебто розкаявся, зізнався в коханні до Насті та оцінив її старання по дому. Настя з полегшенням зателефонувала Василині, щоб повідомити, що все повернулося на свої кола. Василина і так уже все знала і не здивувалася, адже вона завжди вірила у кохання Бориса до Насті. Сестринські узи перемогли, довівши, що любов заслуговує на те, щоб за неї вдатися до деяких хитрощів.