Коли Наташі було 25, вона вийшла заміж за Олександра. Після 5 років безуспішних спроб мати дитину, чоловік зі свекрухою звинуватили її в неповноцінності та вигнали з дому. Жінка не мала виходу. Вона поїхала до батьків. Але й там вона не знайшла спокою: батько з матір’ю почали дорікати їй за те, що вона зганьбила їх. Тоді Наталя переїхала в сусіднє селище і влаштувалася на роботу кухаркою. Голова сільради прилаштував її до самотньої бабусі, яка потребувала догляду. Незабаром у неї з’явився залицяльник – вдівець Анатолій. Він покликав її заміж, але жінка одразу попередила, що не може мати дітей.
Але цей аспект повністю влаштовував Толю – і вони почали жити разом. Через місяць Наташа дізналася, що вагітна. Вона була у нестямі від щастя, але Толя не поділяв її настрою. У період вагітності він навіть не приховував, що ходить до коханки, а коли народився син – то він взагалі переїхав до неї. Наталя ростила та виховувала сина сама. Тричі намагалася знайти собі чоловіка, але всі три рази, проживши деякий час із нею, чоловік йшли до інших жінок. Пройшло багато років. Син подорослішав, перебрався до міста, одружився та влаштувався. Та бабуся, яка потребувала догляду, давно відійшла в інший світ.
І ось Наталя, у свої 56 років, залишилася сама. Але вона більше не потребувала чоловіка. А от від коханців не відмовлялася: неодружених, вдових, одружених… -Наталю, ти ж сама на собі випробувала, як це, коли чоловік гуляючий. Чому потураєш таким? – питали подруги. – Якщо іншим можна, то чому мені не можна? Я, може, тільки тепер почуваюся щасливою. Мене люблять, обдаровують. Навіщо мені відмовлятися від цього?