– Сестричко, досить ревти! Антон не вартий твоїх сліз! А його нова коханка в підмітки тобі не годиться. Невдовзі за один місяць Марина схудла і втратила все волосся на голові. Коли лікарі поставили діагноз, ніхто її не підтримав: ні молодик, ні подруги, ні колеги. І лише сестра, Лілія, простягла її руку допомоги: сплатила курс лікування та реабілітацію. А тепер заїхала за нею до лікарні, щоби відвезти до свого заміського будинку. – Там у нас ліс, чисте повітря, річка. Все це тобі піде на користь. Як тільки машина заїхала у ворота, до них підбіг великий, кудлатий собака. – Знайомся – це Граф, твій новий друг та охоронець.
Щоб ти нудьгувала тут одна. Графу теж потрібен друг. Ось ви з ним і піклуватиметеся один про одного. Марина обережно увійшла до хати. Усередині було дуже затишно. Лілія занесла пакети з їжею, ще трохи посиділа, допомогла сестрі облаштуватись і поїхала назад до міста. Залишившись сама, Марина лягла на диван, сховалась у пледі і почала плакати. І раптом Граф підійшов до дивану, поклав голову їй на ноги і почав потихеньку скиглити. – Зголоднів? Ходімо, я тебе нагодую. Так вони почали разом жити. Потоваришували, гуляли лісом, плескалися в річці, грали і навіть засипали разом. Марина потихеньку поверталася до життя.
-Мені тепер є, заради кого жити, – говорила вона, обіймаючи кудлату голову Графа. Лілія регулярно відвідувала їх, привозячи щоразу продукти. А нещодавно вона привезла із собою ще й кошеня. – Уявляєш, повертаюся додому, а він у мене перед дверима на килимку сидить. Дивись якийсь забавний! Кошеня, взагалі не соромлячись, полізло до Графа за пазуху. Але той прихильно прийняв малюка. -Зустріла нещодавно Антона. Ти ж його до чорного списку кинула. А він вибачався, навіть свій телефон залишив на цьому папірці, щоб ти йому зателефонувала. – Я назву кошеня Рижиком, – сказала Марина, скомкавши і викинувши папірець у відро для сміття.