Доля звела Сергія та Аміну в момент, коли маленьке, беззахисне життя потребувало допомоги. Сергій на руках ніс виснажене цуценя, а Аміна, з теплом в очах, зустріла їх біля порога клініки. “Не переживайте, ми його врятуємо”, – сказала вона, дбайливо беручи цуценя на руки. Минали дні, і чим частіше вони бачилися, то сильнішим ставав їхній зв’язок. Їхні серця наповнились теплом, і скоро вони вирішили жити разом, ділячи радості та прикрості. “Ти задоволений, що ми з’їхалися?” – Запитувала Аміна, обіймаючи Сергія на порозі їхнього нового будинку.
“Безумовно. Ти – найкраще, що трапилося в моєму житті”, – відповідав Сергій, цілуючи її в лоба. У їхньому домі панувало щастя, поки одного разу минуле не постукало до їхніх дверей. Повернення колишнього нареченого Аміни, якого всі вважали зниклим, було як грім серед ясного неба. “Я не знала, що він повернеться”, – говорила Аміна, поки сльози наповнювали її очі. “Я думала, що він зник назавжди”. “Що ти відчуваєш до нього зараз?” – З тривогою в голосі спитав Сергій. “Я не знаю, Сергію. Це складно”, – відповідала вона, відчуваючи себе загубленою у своїх почуттях.
Дні ставали важчими, невизначеність висіла в повітрі. Сергій боровся зі своїми ревнощами, намагаючись зрозуміти і підтримати Аміну. “Я люблю тебе, Аміно”, – говорив він, міцно обіймаючи її. “Незалежно від того, що було у минулому”. Поява колишнього нареченого була випробуванням для їхніх стосунків. Але любов і розуміння, які вони знайшли в серцях один одного, дали їм силу боротися за своє щастя, незважаючи на тіні минулого.