Катерина завжди думала, що знає чого хоче від життя. Зустріти кохання, вийти заміж, створити сім’ю. Але незадовго до весілля з Мишком, людиною, яку вона вважала своєю другою половинкою, її впевненість почала тріщати по швах. Щовечора, сидячи на кухні у своїй квартирі, Катерина обмірковувала свої почуття. Вона помічала, що тяжіння до Мишка згасло, коли його поведінка змінилося. Він став егоїстичним, менше звертав на неї уваги. Якось увечері, коли Мишко вкотре запізнився на вечерю, Катерина не стрималася. «Міша, ми маємо поговорити. Я відчуваю, що між нами все змінилося. Ти змінився», – сказала вона, намагаючись підібрати відповідні слова. Мишко, здавалося, був здивований.
«Що ти маєш на увазі? Це лише стрес перед весіллям, Катя. Все буде добре», – відповів він, намагаючись переконати її та себе. Але Катерина знала, що це більше ніж просто стрес. Вона відчувала, що щось важливе вислизає з їхніх стосунків. «Я не впевнена, Мишко. Мені здається, що ми обоє змінилися. Я не відчуваю того зв’язку, який у нас був раніше», – зізналася вона. Ці слова повисли в повітрі, залишаючи невирішеним питання про майбутнє їхніх стосунків. У наступні дні Катерина багато міркувала про ситуацію, що склалася.
Вона зрозуміла, що її сумніви не просто передвесільна тривога. Це було чимось глибше, сигналом про те, що вони обоє розійшлися у своїх бажаннях та поглядах на життя. Нарешті, Катерина ухвалила важке рішення. Вона сказала Мишку, що весілля скасовується. Це було водночас і визволенням, і болем. Вона знала, що цей крок принесе обом страждання, але одночасно розуміла, що це краще, ніж одружуватися, сповненими сумнівів і нерозділених почуттів. Так Катерина залишилася сама, стоячи перед новим, невідомим майбутнім, але з почуттям, що зробила правильний вибір.