Дача Антоніни Сергіївни була місцем усамітнення, де всі могли відпочити від міської метушні. Цього разу, приїхавши туди на літні канікули, її онук, Антон, зустрів Дашу – прекрасну сусідську дівчину з яскраво-зеленими очима, що сяяли на сонці подібно до дорогоцінного каміння. Вона була не просто гарна, а й надзвичайно працьовита. Одного спекотного літнього дня Антон помітив, як вона працює над заготівлею сіна з високої зеленої трави на прилеглому полі. Його серце забилося швидше від виду її засмаглих плечей та милого обличчя, освітленого сонцем. “Ну, хіба такій гарній дівчині личить така важка робота? Дайте я вам допоможу!” – Не замислюючись, сказав він,
підходячи до неї з усмішкою. Даша спочатку відкинула його пропозицію, але його наполегливість та відкрите захоплення зруйнували її стриманість. Вона дозволила йому допомогти. Разом вони працювали до заходу сонця, розмовляючи і сміючись, геть-чисто забувши про час. Сіна набралося багато, але час пролетів непомітно. “Ви такий люб’язний, Антоне” – сказала Даша, коли вони закінчили. “Мені не часто зустрічаються такі уважні городяни.” Антон відчув, як її комплімент розтопив його серце. “Для вас я готовий працювати хоч щодня” – відповів він, не приховуючи своїх почуттів. З цього дня вони почали проводити разом більше часу. Антон допомагав їй у догляді за садом,
у вечірній час вони часто ходили на берег річки, розмовляючи про безліч речей, поки захід сонця забарвлював небо в пастельні тони. З кожним днем Антон був усе впевненіший, що закохався в Дашу. Він відкрив їй свої почуття під зоряним небом, і на його великий подив, вона відповіла взаємністю. “Я ніколи не думала, що зустріч когось такого особливого в нашому маленькому селі” – прошепотіла вона, коли вони трималися за руки, дивлячись на зоряне небо. Це було початком прекрасної любовної історії між міським юнаком та сільською красунею, заснованої на щирому захопленні та взаємній повазі.