Під осіннім дощем настрій Ліди стрімко падав, поки її не гукнула Катя, колишня однокласниця. Вони сховалися в найближчому кафе. – Я щойно з весілля, – почала Ліда, потягуючи каву. Катя підняла брову: – Судячи з твого обличчя, це було не твоє весілля? Ліда, сміючись, уточнила: – Ні, колеги. Але краще б я не ходила на нього. Заінтригована Катя попросила її розповісти докладніше. – Наречена, Марино, була в сльозах, коли я прийшла допомагати з макіяжем. Вона посварилася з нареченим Женею,
а його владна мама зранку лаяла її, сумніваючись у її придатності. Здавалося, що весілля приречене на провал із самого початку. Попиваючи каву, Ліда продовжила, докладно описуючи напружену атмосферу: – На прийомі свекруха схопила гроші на подарунки. Гості були у жаху. Тато Марини, бачачи цей хаос, звернувся до неї зі щирим проханням: закликав її передумати виходити заміж за хлопця з такої родини. – І що зробила Марина? – спитала Катя, захопившись. – Вона обрала свою родину.
Її батько розібрався з розгніваною свекрухою та приниженим нареченим, пообіцявши повернути усі подарунки. Сцена була сюрреалістична, – зітхнула Ліда. Катя похитала головою: – Сподіваюся, Марина знайде своє щастя. А цей наречений… йому треба віддалитися від матері, та якнайшвидше. Ліда погодилася: – Кохання, може, й переможе, але тільки далеко від такої владної матусі.