Я завжди вірила, що доля приносить людей у наше життя невипадково. Наша історія з Андрієм почалася в незвичайному місці – в метро. Того дня все йшло не так, як завжди. Я спізнилася на роботу, а метро було переповнене. Стоячи у вагоні, я почувала себе втомленою та роздратованою. Але тут мою увагу привернув молодий чоловік, що стояв навпроти. Він читав книгу, яку я щойно закінчила – “Майстер і Маргарита”. Не знаю чому, але я відчула щось особливе. “Це моя улюблена книга”, – сказала я йому, коли наші погляди зустрілися.
Він усміхнувся і відповів: “Тепер і моя. Який ваш улюблений персонаж?” Так почалася наша розмова. Ми говорили про літературу, столицю, про наші захоплення. Коли підійшла моя зупинка, я зрозуміла, що не хочу прощатись. Він, здається, відчував те саме. “Може, вип’ємо кави разом?” – Запропонував він, коли двері вагона відчинилися. Я погодилася без роздумів. Ця кава привела до вечорів у кіно, довгих прогулянок містом і нескінченних розмов про все на світі. Андрій виявився саме тією людиною, про яку я завжди мріяла.
Через рік ми одружилися. Наше весілля було простим, але дуже теплим і затишним. Того дня я сказала йому: “Ти найкраще, що траплялося зі мною в метро.” Андрій відповів: “Зійшлося все найкраще, що могло статися зі мною в будь-якому місці.” Тепер, через кілька років, ми так само любимо згадувати той день, коли вперше зустрілися. Ми обидва відчули щось особливе, стоячи в переповненому вагоні метро, і це почуття перетворилося на наше чудове спільне життя.