У той період нашого спільного життя, коли наш шлюб з Олексієм перетворився на нескінченний кругообіг “будинок-робота-будинок”, я почувала себе виснаженою. Наші стосунки, здавалося, втратили свою іскру, зникла та близькість, яку ми так цінували. Одного вечора, коли Олексій повернувся з роботи, я сказала йому: “Мені потрібен час, щоб розібратися в собі. Я поїду до мами до села на тиждень”.
Він кивнув, дивлячись на мене. “Добре, я підтримую тебе. Сподіваюся, це допоможе”, – сказав він. Після приїзду в село світ довкола здавався мені зовсім іншим. Я насолоджувалася тишею, зеленими краєвидами та спокоєм, який дарувала природа. Моя мама, бачачи мій стан, говорила мені мудрі слова, сповнені любов’ю та розумінням. “Знаєш, люба, іноді нам потрібно відступити на кілька кроків, щоб побачити картину цілком,” – сказала вона мені одного вечора, сидячи на ганку нашого старого будинку. Ці слова змусили мене замислитись. Я почала розуміти, що мені не вистачало простору і часу для себе, що я забула, наскільки важливо приділяти увагу не тільки сім’ї, а й своїм особистим потребам.
Провівши тиждень у роздумах та спілкуванні з природою, я повернулася додому з новими силами та рішучістю внести зміни до нашого сімейного життя. Коли я повернулася, Олексій зустрів мене на порозі з полегшенням та радістю в очах. “Тебе мені дуже не вистачало”, – зізнався він. “І я скучила,” – відповіла я. “Але я зрозуміла дещо важливе. Нам потрібно внести різноманітність у наше життя, більше спілкуватися та давати один одному простір”. З того часу ми стали більше цінувати моменти, проведені разом, і вчитися знаходити радість у маленьких речах. Ця поїздка та мудрі слова моєї мами врятували наш шлюб, повернувши нам розуміння та любов, які здавались загубленими.