Я зіткнулася з дилемою: моя дочка Віра чекає на четверту дитину. Ми з чоловіком розгублені, як її спрямувати правильним шляхом? Ми розуміємо, що діти – це благословення, але вони також потребують правильного догляду та міцного фундаменту для майбутнього. Віра ставиться до виховання дітей безтурботно з того часу, як їй виповнилося 18 – і це нас турбує. Я часто згадую важкі часи, коли Віра народилася у 1995 році. Підтримка моїх батьків була вирішальним чинником нашого виживання в період безробіття та фінансових труднощів. Ми навіть продавали цінні речі, щоб якось звести кінці з кінцями. Через роки ми переїхали назад у місто, взявши з собою мою маму,
щоб вона допомагала доглядати Віру, поки я працювала. Ми подбали про те, щоб у Віри було все необхідне: одяг, подорожі та новітні гаджети. Ми навіть купили їй будинок, щоб забезпечити надійне майбутнє. Коли у Віри народилася перша дитина, обидві наші сім’ї зробили свій внесок у підтримку молодої сім’ї, зокрема купили машину. Ми продовжили цю підтримку з народженням другої дитини, часто сиділи з дітьми, щоб дати Вірі та її чоловікові трохи розрядки. Однак фінансове напруження зростало зі збільшенням її сім’ї. У мого зятя виникли труднощі з працевлаштуванням, і ми стали не просто допомагати, а повністю їх утримувати. З кожною новою дитиною навантаження збільшувалося –
і наші надії на те, що ми нарешті будемо жити для себе, руйнувалися з кожним роком. Дізнавшись про її четверту вагітність, я висловила свої побоювання з приводу їхньої здатності забезпечувати зростаючу родину. Віра відреагувала на це зневажливо: вона вважала, що утримуватиме всіх дітей лише до 18 років. Її відповідь глибоко засмутила мене. Думка про те, що у наших онуків не буде стабільного майбутнього, якщо з їхніми бабусею та дідусем щось трапиться, не дає спокою. Невже Віра не хоче зрозуміти серйозність ситуації?