Того вечора, коли Денис зробив Лізі пропозицію, вулиці міста огортали ніжні промені заходу сонця. Ліза, стоячи край гарного моста, відчувала, як биття її серця синхронізується з ритмом хвиль під ними. Коли Денис став на одне коліно, тримаючи в руках блискучу каблучку, її очі сповнилися сльозами радості. “Ліза, ти стала для мене всім. Чи ти хочеш стати моєю дружиною?” – тихо спитав Денис, дивлячись у її вологі очі. “Денисе, звичайно, я згодна!” – Вигукнула вона, і вони обнялися на тлі
заходу сонця. Але ця радість була недовгою. Наступного дня, коли Ліза з хвилюванням повідомила новину своїм батькам, її мати Марина подивилася на неї з тривогою в очах. “Ліза, моя люба, ми повинні поговорити про Дениса…” – почала Марина. З цього моменту все змінилося. Марина розповіла про складні стосунки їхньої родини з родиною Дениса, які сягали корінням у минуле. Це була історія старої ворожнечі, забутої образи, і Ліза ніколи про неї не знала. “Мамо, але це ж божевілля! Наше щастя не може залежати від старих образ!” – Заперечила Ліза, сльози обурення і розпачу змішувалися у неї на щоках. “Я знаю, люба, але це не просто старі розповіді. Це може вплинути на все твоє життя,” –
м’яко сказала Марина, обіймаючи дочку. Ліза провела кілька безсонних ночей, намагаючись знайти вихід. Вона знала, що любить Дениса, але також усвідомлювала, що її рішення може зруйнувати багаторічні зусилля обох сімей із примирення. Зрештою, вона вирішила діяти. Зустрівшись з Денисом, вона сказала: “Денисе, я люблю тебе найбільше на світі, але ми повинні знайти спосіб залагодити це. Не можемо ж ми дозволити тіням минулого зруйнувати наше майбутнє?” Денис, узявши її за руки, міцно стиснув їх і сказав: “Ліза, я поряд з тобою у всьому. Ми разом подолаємо це.” Їхня рішучість стати сильнішою за минуле і стала першим кроком на шляху до спільного щастя та примирення двох сімей.