Сергій сидів у своїй кімнаті, перебираючи гітарні акорди. Десь із вітальні долинав голос батька, який обговорював із кимось із друзів чергову судову справу. Батько завжди був гордий тим, що є успішним юристом, і хотів, щоб Сергій пішов його стопами. – Сергій! – крикнув батько , входячи до кімнати без стуку. – Ти знову з цією гітарою? Коли почнеш готуватися до вступу на юрфак?
Сергій глибоко зітхнув: – Тату, я вже казав, мені не цікаво бути юристом. Музика – те, що мене приваблює. – Ця… гра на гітарі ніколи не принесе тобі грошей! Ти думаєш, що можеш стати наступною рок-зіркою? Не сміши мене! Сергій насилу стримував свою лють: – Мова не лише про гроші, тату. Це про мою пристрасть, про те, що я відчуваю. Батько похмуро дивився на нього: – Якщо ти зважишся на таку дурість, то можеш шукати собі інше житло. Ця загроза була останньою краплею. Сергій пішов із дому. Він зняв невелику кімнату, почав брати участь у різноманітних музичних проектах та давати уроки гри на гітарі.
Одного разу, два роки по тому, на одному з концертів у маленькому клубі Сергій побачив свого батька серед глядачів. Після концерту вони зустрілися. – Я чув твої пісні, – почав батько, уникаючи зустрічі поглядів. – Напевно, я помилявся щодо твого таланту. Сергій посміхнувся: – Було б легше, якби ти зрозумів усе раніше. Але я радий, що ти прийшов. – Я теж. Вибач мені за те, що я не розумів тебе раніше. Сергій та його батько обнялися. Це був перший крок до їхнього перемир’я. З того моменту вони стали краще розуміти один одного та підтримувати у різних починаннях.