5 років тому моє життя кардинально змінилося. На одному з рідкісних заходів, куди мене вмовили піти друзі, я зустрів Олену. Вона була як сонце у темній кімнаті – яскрава, енергійна, повна життя. “Привіт! Як ти тут опинився?” – Звернулася вона до мене зі сміхом. “Друзі вмовили,” – відповів я, трохи збентежений. “А ти?” ” Я? Я просто обожнюю вечірки! Це моя стихія,” – її очі іскрилися від хвилювання. Ми швидко порозумілися. Я був вражений її інтересом до всього нового , а вона – моєю здатністю заглиблюватися в деталі і знаходити радість у дрібницях. Вона вчила мене насолоджуватися моментом, а я вчив її знаходити затишок
у спокійних вечорах вдома. Незважаючи на наші відмінності, ми обидва відчули, що це іскра, яку не можна ігнорувати. Невдовзі ми почали жити разом. Але з цим кроком прийшли й розбіжності. “Підемо сьогодні на ту вечірку, про яку я розповідала?!” – схвильовано запропонувала вона одного разу. “Може, краще проведемо вечір удома? Подивимося фільм, замовимо піцу?” – Запропонував я. Вона глянула на мене розчаровано. “Ти завжди такий! Ніколи не хочеш нікуди йти!” “А ти ніколи не хочеш залишатися вдома!” – Заперечив я. Такі суперечки ставали дедалі частіше. Я почав відчувати, що ми справді надто різні.
Але одного вечора, коли я збирався піти на компроміс і поїхати з нею на чергову вечірку, вона взяла мене за руку. “Знаєш, я зрозуміла одну річ. Ми обидва маємо бути готові йти на поступки. Я хочу провести вечір удома, з тобою. Давай подивимося цей фільм, який ти так довно мені рекомендував?” Цей момент став для нас поворотним. Ми зрозуміли, що у відносинах головне – повага до вибору один одного та готовність йти на компроміс. Ми навчилися балансувати між яскравими вечорами у місті та тихими вечорами вдома. 5 років минуло, і я впевнений, що наше кохання тільки зміцнилося завдяки цим випробуванням. Тому що кохання – це не лише почуття, це ще й вибір, який ти робиш щодня.