Три роки минули непомітно: життя Раїси та Гриші справді змінилося. Вона працювала у великій корпорації, а він став професійним фотографом. І хоча обидва здавалися щасливими, кожному з них іноді приходили в голову думки про те, що сталося з їхнім спільним минулим? Якось Раїса вирішила провести день у новому торговому центрі, який нещодавно відкрився у їхньому місті. Вона блукала поверхами, шукала нові сукні та взуття, коли зненацька почула знайомий голос. – Раїса? Це ти? Вона обернулася і побачила Грицю, який стояв біля стенду з фотографіями, тримаючи в руці фотоапарат. –
Гриша! — вигукнула Раїса, і дистанція миттю зникла. – Як ти? – Чудово! — усміхнувся Грицько. — А що ти тут робиш? — Шопінг, — відповіла Раїса з посмішкою. – А ти? — Фотографую для рекламної кампанії цього торгівельного центру. Вони довго говорили, згадуючи минулі часи і ділючись новинами. І ось, коли Раїса збиралася піти, Грицько сказав: – Ти знаєш, я дуже радий, що ми зустрілися. Хочеш прийти до мене на виставку? Вона відкривається за тиждень. — Звичайно, прийду із задоволенням, — відповіла Раїса, дивлячись йому в очі. З тієї зустрічі їхні стосунки почали складатися з чистого аркуша. Вони стали проводити більше часу разом,
знову відкриваючи собі те, що думали, втратили назавжди. Незабаром Раїса та Гриша стали нерозлучними. Їхня іскра, що згасла на якийсь час, розгорілася з новою силою. Гриша робив портрети Раїси, а вона надихала його на нові проекти. – Ти віриш в долю? — спитав одного разу Гриця, дивлячись на Раїсу. Вона посміхнулася і відповіла: – Я вірю в нас. І так, розпочавшись з зустрічі в торговому центрі, їхня історія довжиною в життя тривала, сповнена любов’ю, натхненням і безмежною вірою один в одного.