У дитинстві на запитання, кого я люблю більше, я завжди відповідав ”тата” , адже саме він був і моїм найкращим другом, і духовним наставником, і найкращим учителем. Зараз у мене самого є 2 синів і прекрасна дружина, проте тато зараз потребує догляду, а мами вже давно немає в живих. Ні сини, ні дружина не погоджуються на переїзд тата до нас. Зібравши всі свої думки, я вирішив порушити це питання на сімейній раді. Після вечері, коли діти вже пішли спати, я просив дружину сісти поряд на диван. “Олено”, почав я. “Я розумію, що ми маємо різні погляди на ситуацію з татом. Але я хочу, щоб ти зрозуміла мене.
Тато був для мене всім, і зараз він один і потребує турботи.” Олена зітхнула і взяла мене за руку. “Я розумію твої почуття, але подумай і про нашу сім’ю. У нас вже і так багато турбот, і я боюся, що догляд за твоїм татом буде надто важким тягарем для нас.” Я кивнув головою. “Так, я знаю, але я відчуваю, що не можу залишити його одного. Я не можу найняти медсестру або підшукати будинок для людей похилого віку, де він буде в безпеці.” Олена глянула на мене зі співчуттям. “Я розумію твою відповідальність перед татом. Але ми маємо думати і про майбутнє наших дітей. Можливо, є якесь інше рішення?”
Я поринув у роздуми. Через деякий час мене осяяла: “Слухай, а може, ми могли б відремонтувати гараж або побудувати невеликий будиночок на нашій ділянці? Так тато буде поруч, але при цьому у нас буде достатньо простору.” Олена кивнула. “Давай спробуємо зробити так. Але ти обіцяєш, що якщо щось піде не так, ми знайдемо інший варіант?” “Обіцяю” – посміхнувся я, обіймаючи її. Так ми знайшли компроміс. Тато переїхав до нас, але мешкав у окремому будиночку на нашій ділянці. Згодом діти стали проводити більше часу з дідусем, дізнаючись про минуле та слухаючи його історію. У результаті, завдяки спільним зусиллям та розумінню, ми зробили нашу сім’ю ще міцнішою.