-Мамо, як ти могла? Я ж твій син, а це твої онуки, – обурювався мій син Антон. -Я повинна так, синку, – рішуче відповіла я, не звертаючи уваги на його обурення. Як би я не любила його та своїх онуків – але не могла поступитися його проханням. Я розраховувала, що син підтримуватиме мене в старості, але ці надії виявилися марними. Можливо, це було благословення, що мій чоловік не дожив до цього дня.
Антон був звичайним хлопчиком, іноді вплутувався в бійки, але вчився, отримав диплом і влаштувався на хорошу роботу. Його життя прийняло новий поворот, коли він зустрів Аню; вони були так зачаровані один одним так, що одружилися за два місяці після знайомства. Незважаючи на мої побоювання з приводу Ані, я поважала вибір мого сина. На честь їхнього весілля я подарувала їм свою двокімнатну квартиру, а сама переїхала в однушку.
Наші стосунки були сердечними, доки у них не народився син. Після полоrів поведінка Ані різко змінилася: вона стала постійно лаятися з Антоном і забороняти мені бачитися з онуком. Незважаючи на явне невдоволення сина, я утримувалася від втручання у їхні сімейні справи. Однак мій терпець урвався, коли Антон попросив мене продати мою квартиру, щоб купити велику для його родини, що росте.
Я відмовилася, нагадавши йому про те, скільки років ми з чоловіком збирали на цю квартиру. -Синку, якщо ти хочеш мати найкращий будинок, працюй! Ти насолоджувався комфортним життям, але ігнорував обов’язки, навіть не підтримував будинок, який я тобі подарувала. Я не продам свою квартиру! Його реакція була бурхливою, і я зрозуміла, що стала його ворогом, потенційно розірвавши стосунки з онуками. З іншого боку, мені було бо ляче і прикро, що Антон, доросла людина, яка має свою сім’ю, все ще спирається на мене у вирішенні своїх проблем.