Був ранок, але хтось вже стукав у двері. Вихідні, ніхто не хоче так рано вставати, але що вдієш. Я розбудила чоловіка. — Давай разом підемо, подивимося хто там. Я 6оюсь одна. Він, ледве розплющуючи очі, глянув у вічко. — Там твоя мама, — сказав він крізь сміх. Я не повірила. Мама у мене живе за 35 км від міста. Донедавна вони жили там із батьком. Але його не стало. Я відчинила двері, щоб зрозуміти, що відбувається. — Вітання. Чому так довго не відчиняли? Я так втомилася після дороги, пускайте та допоможіть з речами, будь ласка.
Вона пройшла, сіла, попросила води і каже. — Діти мої. Мені так самотньо у моєму великому будинку. Вирішила пожити у вас. Покажіть мені мою кімнату, хочу трохи відпочити. У нас із чоловіком квартира двокімнатна, а ще й дівчинка – підліток. Не знаю, як чинити. В одній кімнаті дочка з мамою навряд чи уживеться. Ми так прожили місяць. Але всіляко спробували знайти вирішення цієї ոроблеми. І сім’ї не зручно, і мені. Запропонували їй повернутися до свого будинку, а ми часто б до неї їздили відвідувати.
Але цей варіант її не влаштовує. Вона хоче здати квартиру в оренду і залишитися жити у нас. Ситуація ckладна. Я півжиття як вже переїхала від мами, живу з чоловіком, і ми завжди жили окремо. Її присутність впливає на наші взаємини у сім’ї, а від цього я постійно у напрузі, у мене стpec. Це також впливає на мою працездатність. Я часто зриваюсь на роботі. Зараз я ще не знаю, як чинити. Маму вигнати, звісно, не можу. Але залишити так, як є, теж не зможу.