Вася ріс у турботливій та розуміючій родині. Його батьки давали йому все, що він просив і вирішували за нього всі проблеми. Вони хотіли найкращого для свого сина, але не розуміли, що зрештою роблять йому тільки гірше. Ставши дорослим, Вася не міг самостійно приймати рішення, не кажучи вже про те, щоб вирішувати будь-які проблеми. Йому було важко адаптуватись до реального світу. Якось увечері, після чергової сварки з матір’ю, Вася запитав: “Чому ви не навчили мене жити самостійно?” Мати, розгубившись, відповіла: “Ми хотіли захистити тебе. Ми думали, що робимо тобі краще.” Вася зітхнув.
“Але я не можу тепер жити без вас. Я не знаю, як вирішувати проблеми, як працювати, як піклуватися про себе.” Мати глянула на нього з сумом в очах. “Так, це наша провина. Ми розуміємо це. Але ти дорослий, і ти тепер можеш все змінити.” Вася опустив очі. “Так? І як?” Мати посміхнулася. “Почни з малого. Поступово вчися бути самостійним. Ми допоможемо тобі, але ти маєш постаратися.” Вася вирішив наслідувати пораду матері. Свою зміну він почав із пошуку роботи. Перші спроби були невдалими, але згодом він знайшов відповідну вакансію. Поступово він навчився керувати своїми фінансами,
готувати їжу та доглядати будинок. Якось, після важкого дня на роботі, Вася повернувся додому і побачив свою матір, що сиділа на дивані. “Як пройшов день?” – Запитала вона. Вася посміхнувся. “Було важко, але я впорався. Дякую, що змусили мене спробувати.” Мати усміхнулася у відповідь. “Я пишаюся тобою.” З того часу Вася став більш незалежною та впевненою в собі людиною. Його стосунки з батьками покращали, і вони стали справжніми друзями. Незважаючи на всі труднощі, Вася зрозумів, що можна навчитися бути самостійним, навіть якщо раніше не був.