Мені і дружині в минулому році виповнилося 50 років. Ми з нею ровесники. Зовсім недавно ми прийняли рішення залишити дітей без спадщини. Ми до цього дуже довго йшли. Варто відзначити, що дітей ми хотіли завжди. Дружина намагалася зав агітніти, але довгий час спроби були марними. Вона довго лікувалася. І тільки після цього у нас вийшло зачати дитину. Першою нар одилася дівчинка. Через 2 роки – хлопчик. Ми були дуже щасливі Ми дуже любили дітей. Вкладали в їхнє виховання багато сил. Намагалися не бути надмірно суворими батьками. Проблеми вирішували на сімейних зборах. Ми завжди довіряли дітям. Не контролювали кожен їх крок. Мене дуже важко вивести з себе.
За довгі роки шлюбу я практично ніколи не лаявся з дружиною. Дітям я також намагався донести, що всі про блеми можна вирішити мирним шляхом. Головне, захотіти. Не знаю. Зараз я вже думаю, що таку мою позицію вони брали як слабкість. Може мені варто було пильніше спостерігати за їх поведінкою. Втім, по відношенню до рідних дітей рідко буваєш об’єктивним, і не помічаєш їх недоліки. Тим більше, з боку легше побачити пр облему. А ми дивилися на дітей через призму батьківської любові. І саме тому багато упустили. Одного разу я захворів і залишився вдома. 17-річна дочка про це не знала. Вона прийшла додому разом з подругою. Вони відразу ж пішли на кухню.
Стали розпивати алк оголь і голосно розмовляти. Обговорювали і мене з дружиною. В той день я почув про нас багато не дуже приємних слів. Дочка розповідала, як вони з братом крадуть у нас гроші. А ми, лохи, цього навіть не помічаємо. Я був шо кований. Ноги стали наче ватяними. Дочка завжди була ласкава зі мною. Називала мене татком. Я дуже любив її. Але, розмовляючи з подругою, вона часто називала мене образ ливими словами. Я подумав: добре, що дружини тут немає. Після почутого у неї і нервовий зрив міг статися. Я довго розмірковував над її словами. Намагався хоч якось виправдати їх зміст. Пом’якшити його. Але не варто себе обманювати. Все було більш, ніж очевидно. В один момент я захотів подивитися в її очі. Я зайшов на кухню. Подруга помітила мене відразу.
Дочка сиділа спиною до мене і про довжувала говорити. І лише коли вона почула звуки за спиною, обернулася, і подивилася на мене поглядом загнаноЇ тварини. Я став звертати увагу на слова дочки. Зараз навіть не згадаю, що вона мені сказав. Просто дістав пляшку води з холодильника, і вийшов. Того вечора я поставив замок на двері в нашій кімнати. Коли повернулася дружина, я все їй розповів. При цьому, трохи пом’якшивши факти. Зрозуміло, дочка розповіла все братові. З тих пір вони намагалися показати себе дуже хорошими. Але було пізно. Може, ми з дружиною були надмірно наївними. Але не ідіо тами.
Через деякий час вони перестали підлизуватися. Пізніше дружина говорила, що помічала багато неприємних речей. Але списувала все це на перехідний вік. Сумно визнавати, але ми виховали меркантильних особистостей, яким невідомо, що таке емпатія, співчуття, доброта. Коли синові виповнилося 18, ми продали велику квартиру і роз’їхалися. Дітям купили двокімнатну. Але оформили її на себе. Купили недобудований будинок. І за рік там все доробили. Діти ж після того, як ми роз’їхалися, і зовсім про нас забули. Ми з дружиною вирішили, що все майно залишимо благодійній організації. Може, пройде час, і вони хоч трохи усвідомлять свою помилку.