Олена стояла біля дверей квартири, намагаючись увійти. Спочатку Тетяна, дізнавшись у дівчині дочку свого колишнього коханця, завагалася, але потім запросила її до будинку. Вони ввійшли до кімнати, і їх огорнуло незручне мовчання. Олена розпочала розмову, натякнувши на стосунки Тетяни з її батьком. Жінка зізналася, що була присутня на похороні батька Олени, хоч і перевдягнена. Вона одягла перуку і змінила свою зовнішність, щоб її не впізнали, і стояла на певній відстані від основного натовпу. Олена насилу вірила у одкровення Тетяни про те, що вона прийшла на похорон інкогніто.
Розмова поглиблювалась у міру того, як вони обговорювали свої знання одна про одну. Олена розповіла, що саме її батько повідомив їй про минуле Тетяни, розвіявши помилкове уявлення про те, що Тетяна була просто коханкою: Олена знала, що Тетяна була її біологічною матір’ю. Тетяна, явно засмучена, спробувала уникнути цієї теми. Однак Олена продовжувала наполягати, вказуючи на унікальну поведінку Тетяни. На відміну від більшості, Тетяна не намагалася виправдати свої дії чи вилити на Олену свої життєві прикрості. Дівчина захоплювалася жертовною натурою
Тетяни, особливо коли дізналася, що та дозволила її батькові повернутися до дружини, незважаючи на її вагітність. Олена також розповіла, що її мати завжди знала про жертви Тетяни. Розмова набула емоційного обороту, коли Олена висловила своє почуття самотності та переконаність у тому, що її мачуха ніколи і нікого по-справжньому не любила, навіть рідну дочку. Ближче до кінця розмови Олена, шукаючи розради, запитала, чи може вона відвідувати Тетяну щоразу, коли відчує необхідність поговорити? Тетяна, захоплена зненацька цим проханням, спочатку завагалася, але зрештою погодилася.