Одеса… Місто моєї молодості, де кожен куточок нагадував минуле. Мені було 40, і я все ще був самотнім, хоча моє життя було насиченим та цікавим. Я приїхав у це місто у справах, але не очікував зустріти там своє перше і, мабуть, справжнє кохання. Гуляючи знайомими вулицями, я зіткнувся з жінкою. Миттєво впізнав у ній Діану. Як вона змінилася! Але її очі залишалися такими ж яскравими. “Діана?” – не вірячи своїм очам, спитав я. “О, Боже! Це ти!” – її голос звучав захоплено. Ми почали згадувати нашу молодість, наші пристрасті та вічні клятви.
Раптом до Діани підійшов підліток років 13-14 і з моїми очима і з моєю усмішкою. “Мамо, хто це?” – звернувся він до Діани. Діана повагалася на секунду: “Це мій старий друг.” “Ви знайомі?” – здивовано спитав хлопчик. “Так, ми разом навчалися,” – відповіла Діана. Подивившись на хлопчика, я зрозумів, що він шалено схожий на мене. Але як це можливо? “Діана, це твій син?” – почав я. “Так, це мій син, Діма.” “Він так на мене схожий…” Діана опустила очі: “Я знаю. Але він не від тебе. Після того, як ти поїхав, я познайомилася з людиною…
Але ми розійшлися, коли Дімі було всього 2 роки.” Я не міг повірити. “Діана, а ти впевнена в цьому?” “Так, впевнена. Але доля, мабуть, вирішила пожартувати з нас,” – посміхнулася вона. Ми провели разом весь день, згадуючи старі часи. Діма був дивовижним хлопчиком, і я був радий, що Діана знайшла щастя з ним. Під час прощання Діана подивилася мені у вічі: “Доля знову звела нас, але тепер ми маємо шанс почати все спочатку.” “Так, у нас є шанс”, – погодився я, розуміючи, що ця зустріч змінила моє життя назавжди.