Ольга бадьоро крокувала по парку, йшов дрібний дощ, тож вона прагнула скоріше потрапити додому, адже парасольки в неї не було. Навколо було пусто, тільки з кущів долинало слабке, пронизливе поскулювання. Придивившись, вона виявила маленьку собачку, що застрягла в неглибокій ямі. Незважаючи на її жалюгідний стан, брудну шерсть та явні травми, Ольга вирішила її врятувати та забрати з собою.
Повернувшись додому з собакою на руках, вона зустріла недовірливий погляд свого чоловіка Олега. – Що це у тебе? – спитав він, побачивши несподіваного гостя. Ольга пояснила, згадавши, що можливо необхідно відвідати ветеринара. Олег, все ще дивуючись і відзначаючи час, пішов. Ольга тим часом доглядала собаку, назвавши її Маркізою. Наступний день став для Олега знаменним. Він повернувся додому з повідомленням, що його підвищили до заступника генерального директора, замінивши Петровича, який вирішив піти на пенсію. Коли вони святкували, знову зайшла мова про Маркізу. Олег натякнув, що хотів би завести породистого собаку, натякаючи на те, що це більше підходить до їхнього нового статусу.
Ольга, відчувши зміни у чоловіка після його підвищення, почала захищатися. Вона покохала Маркізу і не хотіла розлучатися з нею лише заради видимості. Розбіжності призвели до того, що Ольга залишилася сидіти біля будинку і розмірковувати про пріоритети у їхніх стосунках. Проте дзвінок Олега перервав її задумливість. Він вибачився, вважаючи її щастя понад усе. – Якщо Маркіза робить тебе щасливою, я не проти, – зізнався він. Заспокоївшись і натхненна, Ольга поспішила додому разом з Маркізою, знаючи, що вони обидва бажані.