Мої бабуся та дідусь завжди були дуже мудрими людьми і вірили у магію природи. Щоразу, коли в них з’являлося нове бажання чи мрія, вони садили дерево. Мені розповідали, що це допомагає зародку мрії вкорінитись у реальності. Якось, гуляючи з дідусем у саду, я запитала: “Дідусю, а що це за дерево?” – Сказала я, вказуючи на молоде деревце. Він усміхнувся: “Це дерево твоєї бабусі. Вона посадила його, коли мріяла про те, щоб я скоріше повернувся з лікарні”. Наступне дерево було посаджено мною, коли я була ще зовсім маленькою.
“Я пам’ятаю, як ти хотіла новий велосипед,” сказав дідусь, “от ми і вирішили разом посадити це яблуневе деревце.” Під кожним деревом ховалася історія, і я любила їх слухати. Це був особливий сад, повний спогадів та живих доказів того, що мрії збуваються. Якось літнього вечора, коли я сиділа в саду, бабуся підійшла до мене і простягла мені насіння. “Посади їх,” сказала вона, “і коли в тебе буде бажання, підійди до цього деревця, поговори з ним, полий. Нехай воно буде твоїм нагадуванням про те, що мрії збуваються.”
Я посміхнулася і посадила насіння поряд із деревами моїх бабусі та дідуся. Відтоді, щоразу, коли мала мрію чи бажання, я йшла до свого деревця, поливала його і шепотіла йому свої мрії. Роки минули, і тепер мій сад повний дерев. Кожне з них – це частина моєї історії, моїх мрій та бажань. Дивлячись на них, я відчуваю тепло та любов моїх бабусі та дідуся, і я вдячна їм за цю чудову традицію, яку вони передали мені. Ці дерева – нагадування про те, що мрії здійснюються, якщо в них вірити і рухатися до них.