Два роки тому, під час відпустки на морі, я та мої подружки вирішили зробити дещо особливе. Сидячи на пляжі і насолоджуючись заходом сонця, ми написали листи з нашими мріями і відправили їх у відкрите море, запечатаними в пляшках. У жартівливому пориві я залишила свій номер телефону наприкінці свого листа, взагалі не думаючи, що хтось колись прочитає його. Через рік, коли я вже забула про той лист, мій телефон задзвонив. “Алло?” – Сказав приємний бархатистий голос. “Привіт! Ти не уявляєш, як я дістав твій номер. Тиждень тому я знайшов твою пляшку на пляжі.” Я була здивована.
“Ти що, серйозно? Це був простий жарт між мною та моїми подругами!” Він засміявся. “Я зрозумів, що це жарт, але вирішив зателефонувати. Твій лист був таким щирим і надихаючим.” Так розпочалося наше спілкування. Ми говорили по телефону годинами, ділилися своїми історіями та мріями. Його звали Олексій, і він був моряком, що пояснювало, як він знайшов мою пляшку. Через місяць ми вирішили зустрітися. “Я завжди хотіла дізнатися більше про життя на морі”, – сказала я йому. “Тоді я запрошую тебе на прогулянку на моєму кораблі,” – відповів він.
Зустріч відбулася чарівно. Ми провели весь день на кораблі, де Олексій розповів мені про свої подорожі та пригоди. Він показав мені, як керувати кораблем, і ми навіть спробували половити рибу. Увечері, сидячи на палубі та дивлячись на зірки, Олексій сказав: “Ти знаєш, я завжди вірив у долю. І той факт, що я знайшов твою пляшку, доводить, що іноді дива справді відбуваються.” Я усміхнулася йому у відповідь. “Ти абсолютно правий. Хто б міг подумати, що жарт може призвести до такого чудового знайомства?” З того часу ми стали нерозлучними. Хоча наша історія почалася незвичайно, але в результаті вона стала для нас нагадуванням про те, що доля іноді надає неймовірні сюрпризи.