Віра вже довгі роки була самотня. Але останнім часом їй почали надходити листи без зворотної адреси. Вона щодня з нетерпінням чекала на нові листи. Вони були сповнені компліментів, теплих слів і робили її дні особливими. Вона почала частіше спілкуватися з друзями та знайомими, намагаючись з’ясувати, хто ж її таємничий шанувальник. Якось, перетинаючись з сусідом Віктором на сходах, вона вирішила запитати його думку. “Вікторе, я отримую ці чудові листи від таємного шанувальника. Ти не знаєш, хто це може бути?” Віктор, трохи нервуючи, відповів:
“Віра, це, звичайно, чудово! Але, на жаль, я не в курсі. Можливо, це хтось, хто дійсно цінує тебе.” Віра продовжувала шукати, а листи все приходили. В одному з них було написано: “Я завжди поруч, спостерігаю за тобою, і мені подобається, як ти покращуєш чужі дні своєю посмішкою.” Якось увечері Віра почула шум зверху і вирішила піднятися, щоб перевірити, чи все гаразд із Віктором. Постукавши у двері, вона увійшла і побачила на столі конверти, схожі на ті, що вона отримувала, та ручку. “Вікторе, це ти?” – Здивовано запитала вона.
Віктор зніяковіло посміхнувся і сказав: “Віро, я не хотів, щоб ти дізналася так. Я просто хотів зробити твої дні трохи щасливішими.” Віра була здивована, але водночас зворушена його щирістю. “Вікторе, ти справді зробив мої дні особливими. Я вдячна тобі за це.” З того часу Віра та Віктор стали ближчими. Вони часто проводили час разом, обмінювалися історіями та жартами. Листи перестали відправлятися і приходити, але їхні серця знайшли одне одного в реальному житті, створюючи нові спогади та поділяючи моменти щастя.