Першого разу я одружився у двадцять три роки. Її звали Надія. Три роки жили добре, поки до нас на роботу не влаштувалась Амалія, розкішна жінка з осиною талією. Усі чоловіки пускали слини, дивлячись на неї, а вона “поклала око” на мене одруженого. Я перед її чарами не встояв, і незабаром почав зраджувати дружину. Коли Амалія зажадала, щоб я розлучився з Надією і одружитися з нею, я пішов у неї на поводі. Але варто мені було розлучитися, як Амалія втратила інтерес до мене. На моє здивоване запитання: “Що сталося?”, вона відповіла, що давно одружена. Чоловік геолог. По півроку “у полі”. Поки його немає,
Амалія розважається як може. Що й сталося зі мною. До Надії повернутися в мене не вистачило сміливості, і я переїхав до іншого міста… Влаштувався працювати, отримав службове житло, з головою пішов у роботу. За два місяці мене викликав до себе директор. – Я уважно спостерігав за тобою. Ти добрий працівник. Не п’єш, не гуляєш. Хочу, щоб ти став моїм зятем. У придане до дочки дам і квартиру, і автомобіль, і солідний рахунок у банку. Катя була симпатичною дівчиною, і я одружився вдруге. Директор виявився людиною слова. Ось тільки його дочка виявилася любителькою бухнути. Часто йшла у запій на пів місяця.
Три роки я боровся з її згубною звичкою, потім розлучився і виїхав із цього міста. На новому місці я зарікся зв’язувати себе сім’єю. Зосередився на кар’єрі. За сім років я вже був третім за посадою на солідному підприємстві. І тут закохався як хлопчик. З Мариною ми зіграли весілля за півроку. Прожили щасливо півтора роки. Марина була на шостому місяці вагітності, коли таксі, в якому вона їхала, потрапило до ДТП. Я втратив і дружину, і сина. Нині я на пенсії. Живу один, з пам’яттю про мою Марину, представляючи її поряд зі мною.