Я ніколи не думала, що знайду чарівного принца на білому коні, але мені пощастило вийти заміж за людину з гарної родини. Батьки Павла обоє були лікарями і тепло мене зустріли. Я була здивована, дізнавшись, що його мати любить мене більше, ніж свого сина. Моя перша зустріч із Павлом була як кадр із фільму. Йшов сильний дощ, і я промокла наскрізь, повертаючись із роботи. Поки я стояла в супермаркеті, Павло поплескав мене по спині і запропонував відвезти додому. Спочатку я вагалася, але він наполіг, і я погодилася. За півроку Павло зробив мені пропозицію,
і я думала, що знаю про нього все. Але я була неправа. Він мав секрет, як і всі. Після того, як ми одружилися, ми спробували завести дитину, але ми мали проблеми з цим. Павло завжди підтримував і заспокоював, казав, що ми ще молоді. Якось наше життя перекинулося з ніг на голову, коли біля наших дверей з’явився маленький хлопчик. Він плакав та шукав свого батька. Я привела його всередину і спитала, що сталося. Він розповів, що мати привела його до наших дверей та залишила там, але так і не повернулася. Коли Павло приїхав, він був приголомшений, побачивши хлопчика, і запитав мене, чи не мій це брат. – Ні, Паша, – сказала я, – це твій син. Ми поклали хлопчика спати, а Павло вийшов на балкон зателефонувати. Коли він повернувся, він сказав мені, що він мав стосунки до мене, і що жінка тримала їх сина в секреті від нього. Її новий партнер не захотів мати нічого спільного з чужим хлопчиком,
тому вона залишила його біля наших дверей. Я була скривджена, але я надто любила Павла, щоб піти від нього. Я вирішила подбати про хлопчика, якого звали Віталік, як про рідного. Він називав мене мамою, і я любила його як власного сина. Зараз у нас із Павлом усе добре. Ми чекаємо на доньку, а Віталік уже дорослий хлопець, наш найулюбленіший синок, якого ми ніколи не віддамо. Я ніколи не думала, що здатна бути такою сильною, але любов до мого чоловіка та нашої родини змусила мене зрозуміти, що я можу все.