Робота в новому офісі почалася для мене з великого ентузіазму, особливо тому, що мене запросила туди моя давня подруга Аня. Вона завжди здавалася мені близькою і надійною людиною. Все йшло добре, поки наш начальник, Олексій, не став виявляти до мене особливого інтересу. Спочатку це були безневинні компліменти, потім запрошення на обід. Аня, здавалося, була за мене рада, але все змінилося, коли Олексій і я почали зустрічатися. Якось, коли я прийшла на роботу, я почула, як Аня каже колегам:
“Ви тільки подивіться на неї. Вона думає, що тепер їй можна все, якщо начальник приділяє їй увагу.” Я була приголомшена і збентежена. “Аня, що ти маєш на увазі?” – Запитала я, підходячи до неї. “О, нічого, просто я помітила, як ти використовуєш його увагу. Не думала, що ти така”, – відповіла вона холодно. З того часу Аня стала поширювати чутки та налаштовувати колег проти мене. Я почувала себе самотньою і незрозумілою. Мої стосунки з Олексієм стали ще складнішими через цю обстановку в офісі. “Мені здається, Аня ревнує. Вона завжди хотіла бути в центрі уваги, і тепер, коли ти зі мною, вона почувається обділеною”, – сказав мені одного разу Олексій.
“Але ми ж були подругами! Як вона могла так вчинити?” – Не могла я зрозуміти. З часом я усвідомила, що іноді дружба може не витримати випробувань. Я навчилася бути сильнішою і не дозволяти чужій думці впливати на моє життя. Олексій і я продовжили наші стосунки, і він зрештою став моїм чоловіком. Але урок, який я здобула від цього досвіду, залишиться зі мною назавжди. Я зрозуміла, що важливо оцінювати людей не за словами, а за вчинками.