Влад повернувся додому після важкого робочого дня, передчуваючи затишний вечір в компанії своєї дружини Ані. Але замість звичайної зустрічі він виявив, що вона сидить на дивані з задумливим і серйозним виразом на обличчі. “Ми повинні поговорити,” – почала Аня, коли Влад зачинив за собою двері. Його серце завмерло. “Що трапилося?” — спитав він, сідаючи поряд. “Я думаю, нам потрібна перерва,” – повільно промовила Аня. “Я збираюся переїхати до мами на деякий час.” Влад був
приголомшений такою пропозицією: “Чому? Що я зробив не так?” — його голос тремтів від суміші здивування та гіркоти. “Справа не в тобі. Мені самій потрібен час, щоб розібратися в собі,” – пояснила вона, уникаючи його погляду. Після цієї розмови Аня поїхала. Влад залишився один, занурений у море нерозуміння та тривоги. Дні минали, а він не міг знайти місця. Не спав, їв без апетиту, робота стала для нього нестерпною. Він постійно думав про те, що чекає на них попереду. Щовечора він сидів у порожній вітальні, перебираючи в пам’яті їхні спільні моменти, намагаючись зрозуміти, де сталася помилка. Нарешті, за кілька тижнів, Аня зателефонувала: “Владе,
можемо ми зустрітися і поговорити?” Влад миттєво погодився, хоча його серце билося від хвилювання. Вони зустрілися у їхньому улюбленому кафе. Аня виглядала спокійною, але водночас рішучою. “Я прийняла рішення,” – почала вона. “Мені потрібен був час, щоб зрозуміти, наскільки ти мені дорогий. Я хочу повернутися додому.” Влад не міг повірити своїм вухам. “Ти серйозно?” — його голос тремтів від радості. “Так, я серйозно. Я люблю тебе, Владе, і мені шкода витрачених днів,” – сказала вона, простягаючи йому руку. У цей момент Влад зрозумів, що іноді труднощі та розлука можуть стати тим самим випробуванням, яке зміцнює стосунки. Вони обнялися, і в його серці знову зародилася надія на світле майбутнє.