Настя була у захваті. Вона склала всі свої іспити на відмінно. Вона знала, що її батьки були б задоволені. Увійшовши до будинку, вона почула голоси: материнський, м’який і розмірений, і чужий, незнайомий. Вона тихо увійшла до своєї кімнати. “Я звертаюся до вас, Тетяно, востаннє!” – її мати щось говорила незнайомій жінці. Настя зазирнула зустрілася поглядом з жінкою, дивно одягненою і з білою хусткою, зав’язаною ззаду. Почуття, що вона її знає напало на неї . Вона зустрічала цю жінку раніше, ще дитиною. Настя згадала, що відчувала себе ніяково поруч із цією жінкою, коли востаннє бачила її у 13 років. “Привіт, Настя. Привіт, доню.” Її батько різко наказав жінці піти.
Але Настя почувала себе вибитою з колії. Жінка попрощалася і перед відходом звернулася до матері Насті як до сестри. Настя, спантеличена, розпитувала своїх батьків про цей візит, але вони ухилялися від її питань, явно відчуваючи полегшення від того, що змінили тему на результати її іспиту. Декілька днів потому та ж жінка підійшла до Насті на вулиці, наполягаючи на тому, що вона її мати. Незважаючи на небажання Насті, вона пішла за жінкою у напівзруйновану квартиру, де знову спливли спогади про її важке дитинство. Коли Настя повернулася додому, Ольга, швидше за все, її прийомна мама, розповіла їй історію. Вона і та дивна жінка Тетяна були сестрами, які разом потрапили до дитячого будинку.
Відповідальну Ольгу було усиновлено разом зі своєю непокірною сестрою люблячою парою. Непрості шляхи Тетяни тривали і у дорослому житті, внаслідок чого вона відмовилася від своєї власної дитини – Насті. Ольга та її чоловік Павло взяли Настю до себе та виховували як свою рідну. Настя зустрілася з Тетяною, яка жила з якимсь мужиком, та остаточно розірвала з нею стосунки. Незважаючи на викриття, Настя знайшла втіху у коханні своїх прийомних батьків. Вона примирилася зі своїм минулим і тепер з нетерпінням чекала майбутнього, сповненого любов’ю та гідністю.