Віка була спустошена. Її мрії про щасливе сімейне життя розбилися вщент всього за кілька миттєвостей. Усього за півмісяця до весілля вона виявила свого нареченого, Олексія, за поцілунком зі своєю сестрою. Смуток і зрада захопили її зненацька. “Олексію, як ти міг?!” – Віка не могла стримувати сльози. Її голос був сповнений розчарування та гніву. “Віка, я клянуся, я не знаю, як це сталося. Це було випадково” – Олексій був у паніці, намагаючись пояснити неможливе. “Випадково? Ти поцілувався з моєю рідною сестрою випадково?” –
Віка здавалася неймовірно засмученою та збентеженою. Олексій намагався виправдатись, але Віка не хотіла його слухати. Вона пішла, залишивши його стояти одного в тиші їхньої спільної квартири. У ті дні, що пішли, Віка проводила час, намагаючись зібрати воєдино уламки свого розбитого серця. Вона скасувала весілля і намагалася уникати зустрічей з Олексієм, незважаючи на численні спроби зв’язатися з нею. Одного вечора, після довгого дня роздумів, Віка знову зустріла Олексія. Він стояв біля її дверей, блідий і виснажений.
“Віка, будь ласка, дай мені шанс порозумітися. Я ніколи не хотів тебе образити,” – благав він. “Пояснити? Як ти можеш пояснити таке?” – Віка ледь стримувала сльози. “Я довіряла тобі, Олексію. Ти зрадив мене найгіршим чином.” Олексій не знайшов слів. Він знав, що втратив її назавжди. Віка зачинила двері перед його обличчям, наважившись рухатися далі поодинці. Згодом біль вщухав, але урок залишався на все життя. Віка зрозуміла, що іноді найбільші розчарування відчиняють двері до нових початків. Вона навчилася приймати своє минуле і дивитися вперед з надією на краще майбутнє.