Коли я дізналася, що вагітна, мені здавалося, що життя переповнене радістю та хвилюванням. Але невдовзі мій світ звалився: я дізналася, що мій чоловік Андрій зраджував мене. Це було як удар гострим ножем у спину. Я була вражена і приголомшена, але вирішила залишитися з ним, вдаючи, що нічого не сталося. Головною причиною було моє бажання виховати нашу дитину у повній сім’ї. Кожен день був випробуванням. Я намагалася поводитися нормально, але в глибині душі відчувала гіркоту та образу.
Одного вечора, коли Андрій повернувся додому, я не стрималася. “Як твій день, любий?” – Запитала я, намагаючись звучати байдуже. “Все добре, як завжди,” – відповів він, посміхаючись. Але його посмішка була штучна, і я відчула, як усередині мене щось ламається. Тієї ночі, лежачи в ліжку, я зрозуміла, що не можу жити в брехні. “Андрію, я знаю про все,” – тихо сказала я. Він завмер, а потім повернувся до мене. “Про що ти говориш?” –
Його голос був напруженим. “Про зраду. Я знала вже давно. Я залишилася заради дитини, але я не можу більше так жити,” – мої слова були спокійні, але тверді. Андрій спробував вибачитися, порозумітися, але було вже пізно. Я зрозуміла, що збереження сім’ї заради дитини не повинно коштувати мого щастя та самоповаги. Після того, як наша дитина народилася, я вирішила піти. Я зрозуміла, що зможу виховати малюка у щасливому та здоровому середовищі, навіть будучи одною. Цей досвід навчив мене цінувати свій власний добробут та силу. Моя дитина і я заслуговуємо на краще.