Діма стояв на зупинці, свіжий вітерець грав у його волоссі. Він вдивлявся на дорогу, чекаючи на свій автобус, коли раптом його увагу привернула дівчина, що з’явилася поруч. Її очі були червоними від сліз, і вона здавалася зовсім розгубленою. – Дівчино, що з вами? Ви погано почуваєтеся? — Діма не міг пройти повз і підійшов до неї. Вона глянула на нього, і сльози блиснули в її очах. — Я… Я приїхала сюди з села і загубилася. Не знаю, як повернутися назад на вокзал, — голос у неї тремтів. Діма одразу відчув, що хоче допомогти. — Не хвилюйтеся, я вас проведу,
— впевнено сказав він. Вони пішли до вокзалу. Діма дізнався, що її звуть Олена. Вона приїхала до міста вперше у житті, щоб улаштуватися працювати. Розмова текла легко, і Діма відчув, як його серце з кожною хвилиною б’ється швидше. Його зачаровували її щирість та простота. Дійшовши до вокзалу, Діма допоміг Олені знайти потрібний автобус і навіть купив їй квиток. — Дякую вам велике, Дімо, — сказала Олена, і в її очах блиснула подяка. — Нема за що, — озвався він. — Ось мій номер, дзвоніть, якщо що. Олена поїхала, але вже наступного дня зателефонувала Дімі. Вона знову приїхала до міста на співбесіду, і Діма провів з нею весь ранок,
показуючи місто та допомагаючи подолати хвилювання перед важливим заходом. Вони сміялися, жартували та насолоджувалися спілкуванням один з одним. Так почалася їхня особлива історія. З кожним днем, проведеним разом, їхні почуття посилювалися. Діма ніколи не думав, що випадкова зустріч на автобусній зупинці може призвести до чогось такого особливого. Щоразу, згадуючи той день, Діма посміхався. Це було початком чогось нового та прекрасного, що перевернуло його життя та наповнило його новими фарбами та емоціями.