Христина поглядала на годинник, насупившись. Роберт уже надто довго був у туалеті, і це навіювало на неї тривогу. Може, з ним щось трапилося? Вона підійшла до туалету, щоб постукати, але перед тим, як це зробити, вирішила притулити вухо до дверей. Жінка почула тихий, майже шепіт, голос свого чоловіка. Він казав: “Я сумую за тобою… Ні, вона вдома. Не можу говорити голосно. Я постараюся приїхати завтра.” Христині стало важко на душі. Вона здогадувалась, з ким він розмовляє. Роберт ніколи не був таким делікатним і лагідним із нею в останні місяці.
Вона відійшла від дверей, намагаючись зібрати свої думки. Коли двері нарешті відчинилися, і Роберт вийшов, на обличчі Христини читалося розчарування. ”З ким ти говорив?” – Запитала вона, не дивлячись йому в очі. Роберт почервонів, розуміючи, що його спіймали на місці злочину. ”З колегою по роботі,” – спробував викрутитись чоловік. ”Не бреши мені, Роберте. Я чула кожне твоє слово, – сказала Христина з важким серцем. Роберт опустив голову, усвідомлюючи, що приховати правду більше не вдасться. ”Вибач, Христина. Це була помилка. Я не знаю, як мені таке спало на думку. Христина дивилася на нього, щиро намагаючись зрозуміти, що змінилося у їхніх стосунках. ”Ми були такі щасливі… Що сталося, Роберте?”
”Я… Я втратив наш зв’язок, Христино. Я щиро жалкую про те, що зробив.” Обидва мовчали, намагаючись переварити те, що відбувається. ”Можливо, нам варто звернутися до сімейного психолога,” – запропонувала Христина, не бажаючи руйнувати їхній шлюб. Роберт кивнув, розуміючи, що це їхній останній шанс повернути минуле. ”Згоден. Я робитиму все можливе, щоб виправитися.” Христина теж кивнула, сподіваючись, що їхня любов зможе подолати це випробування. Але глибоко всередині вона розуміла, що дорога до відновлення довіри буде довгою та важкою.