Я завжди пишалася своїм чоловіком. Він був взірцем доброти, працьовитості та розуму. Але його безмежна доброта іноді спричиняла наші сімейні проблеми. Найбільшою проблемою була його сестра Марина. Вона була мила і культурна, але жодного разу не була заміжня. Через це мій чоловік завжди боявся, що вона сумуватиме на самоті. Так почалося наше життя утрьох. “Кохана, Марина сьогодні з нами піде в кіно, гаразд?” – спитав він одного разу. “Знову?” – Зітхнула я. “Ми ж домовлялися провести цей вечір удвох.”
“Так, але вона так радіє таким дрібницям…” – усміхнувся він. Такі ситуації повторювалися знову і знову. Ресторани, виставки, навіть наші романтичні вечері – скрізь була Марина. Я розуміла, що чоловік просто хоче бути добрим братом, але мені це все більше і більше заважало. Зрештою, я вирішила поговорити з ним. “Ми повинні поговорити про Марину,” – почала я. “Що трапилося? Їй погано?” – Стривожився він. “Ні, ні, просто… Мені здається, ми занадто часто беремо її з собою. Мені не вистачає часу наодинці з тобою”, –
зізналася я. Чоловік вислухав мене уважно. “Я розумію тебе, люба. Пробач, я просто не хочу, щоб вона відчувала себе самотньою”, – сказав він. “Я знаю, ти прекрасний брат, але ти ще й мій чоловік. Нам теж потрібен час удвох,” – відповіла я. З того дня ми почали приділяти більше уваги нашим стосункам. Чоловік, як і раніше, допомагав своїй сестрі, але навчився знаходити баланс між братньою любов’ю та турботою про наш шлюб. Ми знову знайшли гармонію, і я була щаслива, що моя маленька щира розмова допомогла нам обом.