Олена та Олександр зустрічалися вже два роки, але з кожним днем їхні стосунки ставали все більш напруженими. Вони були добрими людьми, обидва мали добрі серця і вміли піклуватися один про одного, але їхні почуття були більше схожі на взаємну залежність, ніж на справжнє кохання. І тепер, стоячи біля вікна своєї квартири і дивлячись на зимовий вечір, Олена розуміла, що вони обоє застрягли у стосунках, які завели їх у нікуди. “Ми повинні поговорити, Сашко,” – почала вона, коли Олександр прийшов до неї того вечора.
Сидячи на дивані, Олександр подивився на неї з деяким занепокоєнням. “Що сталося, Олено?” “Я думаю, нам обом зрозуміло, що наші стосунки… вони не такі, якими повинні бути. Ми скоріше друзі, ніж закохані”, – насилу вимовляла Олена, намагаючись підібрати правильні слова. Олександр мовчки кивнув головою. “Я відчуваю те саме. Але як ми можемо це змінити? Ми так звикли один до одного.” “Можливо, нам потрібно зробити перерву. Спробувати жити окремо, зустрічатися з іншими людьми… У нас обох має бути можливість знайти те, що нам дійсно потрібно”, – запропонувала Олена, відчуваючи, як її серце стискається від думки про розлучення. Олександр замислився, потім повільно відповів:
“Можливо, ти маєш рацію. Я не хочу втрачати тебе як друга, Олено, але, можливо, це найкраще рішення для нас обох.” Ця розмова була початком їхнього нового життя. Хоча їм було важко розлучитися, вони розуміли, що це необхідний крок. У наступні місяці вони обидва, але окремо спробували побудувати нові відносини, зберігаючи при цьому дружні зв’язки. Згодом Олена та Олександр знайшли нове кохання, і, що важливіше, вони здобули нове розуміння самих себе і того, чого вони шукають у партнері. Вони залишалися друзями, підтримуючи один одного, але тепер кожен з них йшов своїм шляхом, сповненим справжньої любові та задоволення.