Коли я вперше зустріла Олександра, моє життя було сірим і безрадісним. Мій тодішній чоловік Дмитро був егоїстичним і деспотичним, роблячи моє існування нестерпним. Я була просто тінню в його світлі, ніколи не маючи права голосу чи можливості займатися тим, що мені подобається. Однак мій порятунок прийшов зненацька і був пов’язаний з моїм хобі – малюванням. Все почалося з невеликого художнього курсу, на який я записалася потай від Дмитра. Там я зустріла Олександра, викладача курсу, який відразу ж здався мені
надзвичайно талановитою та доброю людиною. Він завжди знаходив у моїх роботах щось особливе, чого я навіть не помічала. “Ти бачиш світ по-своєму, і це унікально”, – сказав він мені одного разу, і ці слова запали мені в душу. Адже Дмитро завжди казав, що мої картини – марна трата часу. Згодом я почала чекати наших занять із величезним нетерпінням. Олександр не просто вчив мене малювати – він вчив мене бачити красу у звичайних речах та цінувати свою індивідуальність. Ми часто розмовляли про життя, мистецтво, мрії.
Я відчувала, як з кожним днем стаю сильнішою і впевненішою у собі. Коли Дмитро дізнався про це, він був лютий. «Ти повинна вибирати – я чи твої дурні картини!» – кричав він. Але я вже не могла так жити. Я обрала свободу, свої мрії, своє хобі та… Олександра. Олександр допоміг мені пережити розлучення, підтримував і вірив у мене. Ми стали не лише друзями, а й партнерами у житті. Він став моїм другим чоловіком, моїм найкращим другом і найважливішою людиною в моєму житті. З ним я зрозуміла, що справжнє кохання – це коли тебе цінують за те, хто ти є, і підтримують у всіх починаннях.